10:29:54   |   15 грудня 2017   |   EN | RU | UA

webcam
Міські програми
Обговорення проектів
Публічні закупівлі
Міжнародне співробітництво
Мапа Одеси
Віртуальна Одеса
Кіно про Одесу
Фотоальбом міста
Символіка міста
Театри Одеси
Музеї Одеси
Пам'ятники Одеси
Парки Одеси
Одеський зоопарк
Готелi Одеси
Одеса туристична
Про місто
В допомогу підприємцям
Правова консультація
Одеса в цифрах
Пiдприємства Одеси
Схема руху міського транспорту
Аварійні й довідкові служби
Шукати
Пiдписатися на новини
Конкурс з призначення управителів будинків
Далі ОГОЛОШЕННЯ
про намір
зміни тарифів

Далі ВАКАНСІЇ
Далі Правила пропуску в будівлю Одеської міськради
Далі «УКРПОШТА»
оплата платежів

Далі ЗВЕРНЕННЯ до бажаючих взяти на виховання дітей, позбавлених батьківського піклування
Далі Оголошення про збір та видачу пожертвувань
Далі



/ Головна / Новини / Інтерв\'ю Президента України телеканалу УТ-1 з нагоди Дня незалежності


Розміщено: 25.08.2006 09:06:41

Інтерв\'ю Президента України телеканалу УТ-1 з нагоди Дня незалежності

Віктор Ющенко: "Ми не підлітки в Європі... Ми - старовинна європейська держава"

– Вікторе Андрійовичу, від чого залежить незалежність України?

– Я почав би зі звортнього – що дає незалежність. Незалежність дає проводити таку політику, яка найбільше відповідає національним інтересам. Якщо приземлити це питання, то можна прокоментувати, що це ті інтереси, які виходять від простої людини. Бути незалежним – це говорити своєю рідною мовою, формувати основи внутрішньої і зовнішньої політики в контексті державних і національних інтересів, а не як шматок якоїсь імперії чи території периферії. Говорити про незалежність – це безумовно говорити про власний державницький вибір системи національної безпеки. Незалежність – це можливість бути вільним, говорити про свою історію як про історію свого діда-прадіда, а не історію якогось дядька.

Бути незалежним – це мати свої традиції, жити у своїй вірі. Іншими словами, це ідентифікація тебе самого.

Коли ми говоримо, що найбільш основне приносить незалежність, – свободу і вольності. Це те, заради чого билися козаки, народи, держави.

Це жити так, як ти того хочеш, під знаменом, ідеєю, правдою, під традицією, історією і в спосіб, який ти хочеш.

– Україна це має?

– Те, як іти до цього, – це, безумовно, питання не одного дня. Як мати незалежність чи, наприклад, суверенітет духовний, це справа не одного року. Я думаю, що, можливо, це і справа не одного десятиліття. Але мені б дуже хотілося, щоб моє покоління було тим поколінням, при якому створиться помісна церква, наприклад.

Чи ми говоримо про основи української політики. Ця країна розташована в Європі. Вся Європа розбудовує єдиний дім. Запитання до українців, до української держави: а де ви? Ви в цьому домі чи ви знаходитесь десь ще в Азії, чи ви знаходитесь десь ще в 19 столітті? Чи до вас ці цінності не дійшли? Чи вам не видомі переваги демократії, переваги вільного журналіста? Куди ми йдемо?

Це питання сформоване. Мене трошки іноді насторожує, що дуже багато людей плутають історичну дату і календарну дату. Період, який потрібний для того, щоб ми почали жити в цих основах, і, наприклад, дата 24 серпня 1991 року. За добу мало що зміниться.

І коли ми живемо 15 років, хоча я хотів би підкреслити, щоб ні в кого не складався легкий сюджет, що 15 років для віку держави – це дуже короткий термін. Знаєте, нашій державі більше 1000 років. Ми – старовинна європейська держава з колосальними цікавими традиціями. Ми не підлітки в Європі, ми та нація, яка ґрунтовно посідає заслужене місце в Європі, з колосальними цінностями. Ми прийшли до Європи, не тільки Європа прийшла до нас.

– Феномен українських безкровних революцій – націонал-демократичної початку 90-х і помаранчевої. Як вдалося їх зробити безкровними? Але водночас, буквально за рік знову виникло непорозуміння між лідерами і вони захлиналися.

– Ми з вами в такому віці, що ми добре можемо пригадати, що було 15 років тому в Україні. Цього вже немає і до нього не вернеться. І те 15-річчя, яке Україна прожила, дякуючи вибору національного суверенітету – це славне 15-річчя. І ми можемо говорити про ті речі, які б ми хотіли бачити ліпшими, краще вирішеними, ніж те, що досягли за ці 15 років. А про те, що за суверенітет окремі нації чи народи борються століттями, ллється кров не одного покоління, і потім появляється держава з колосальними потугами становлення. Я думаю, що за 15 років Україна пройшла все-таки прекрасний і політичний романтизм, коли тема суверенітету, незалежності, свобод, у тому числі і політичних, це була тема невеликого кола людей. Тобто мова йшла безумовно про тисячі чи мільйони, але для дуже багатьох це ще було визначенням, до якого треба було йти. Коли ми сьогодні часто говоримо про покоління шістдесятників – як могло вирости в атмосфері суцільного політичного терору, за гімн, за сорочку, українську, за українську книжку і т.д. вас могли віддати під статтю національної зради або антирадянської агітації чи пропаганди. І сформувалася – хай невелика когорта 60-десятників. І спочатку вони несли тези, а потім з цими тезами виступила ціла нація української держави. Я думаю, що феномен полягає в тому, що, перш за все, це були масові події – 1991-го року нічого не могли б зробити найбільші українські патріоти, якби не була тема масової підтримки. Причина, я б сказав би, скоріше можливо навіть підсвідома – Україна так довго думала про свою незалежність, так воно передавалося – це почуття з покоління в покоління, що воно виглядало досить природнім. І коли ми говоримо про помаранчеву революцію. Привід був безумовно, що люди не хотіли мати фальшивих підрахунків, люди сподівалися, що через демократичний механізм прийде найбільш лояльний спосіб зміни влади. І коли цього не відбувалося, коли в тому механізмі було зроблено дуже багато подій, які б зашкоджували його нормальній роботі, маси вийшли на вулиці. Я думаю якраз, що ця солідарність і масовість, які була продемонстровані, це ключове у розумінні того, що виникло у нас в 1991 році чи в 2004 році.

Я добре пригадую період студентського голодування, і я добре пригадую речі, які відбувалися із приходом Михайла Сергійовича Горбачова, я добре пригадую, що атмосфера – і навіть у нашому професійному колі тоді банковому – роботи ГКЧП і вказівок ГКЧП – особливо по концентрації фінансових потоків. Я думаю, що є що згадати, і нація дуже багато моментів і прикладів пройшла, і це може зробити тільки дійсно нація. Цього не може зробити простий гурт людей. Це люди, які усвідомлюють свою національну приналежність, мріють про свою державність.

– Вдалося змінити обличчя влади, але не систему влади. Як це можна зробити? Багато лунає таких критичних зауважень.

– Можна почати полеміку з того, що вибір робить не якась одна персона, яка сидить у Києві на якомусь горбі і визначає кому ким бути. Глобальний вибір все-таки через демократичні вибори робить нація – які політичні сили підтримує чи не підтримує.Разом з тими політичними силами приходять особистості – ті, які ми хочемо бачити, чи ті, які ми не хочемо бачити. Але в будь-якому визначенні, я вірю – вибір людей є основним і фундаментальним. І те, що відбулося в Україні – ви знаєте, я над цим багато думаю, і я думаю, що це нам треба пройти. Це є спосіб дати відповідь, можливо, на питання, на які не дали у 1991 чи у 1996 році, чи в 1999 році. Мені здається, що вибір людей якраз і базувався на тому, що ніхто не хоче ділить. Ніхто не хоче виходити на конфлікт. Люди говорять про сили політичні, які їм зрозумілі, які біля них знаходяться з тими гаслами або працюють під тими гаслами, які цим людям зрозумілі. І коли проявилася певна історія цих питань – а певна історія очевидно є, тому що одна частина України жила під покровом одної імперії, перетерпіла вже багато спеціальних проектів, у тому числі проектів переселення, проектів входження у мовний, традиційний, мистецький та інший простір, інформаційний простір одної культури. З іншої сторони, була друга частина України, яка жила в іншій ситуації, в іншій історії і з іншими дещо правилами. І коли ми, прийшовши до 24 серпня 1991 року, сказали, що, знаєте, це є вільна держава, безумовно, є певні історичні пости, є певні історичні традиції, які привносяться. І в тому числі в політичній частині. І коли голосування останнє підтвердило розподіл 50, по суті, на 50 політичної підтримки сил, які репрезентують одну частину і другу частину України, я думаю, що, можливо, якраз у цей момент для політиків – високих політиків, істинних політиків наступає той момент, що, колеги, можливо, це той час коли істинна політика повинна зробити свою місію. Не площі, не барикади, не взаємне пікетування вирішують питання порозуміння, єдності, консолідації чи формування відповідей до таких доленосних питань, як інтеграція України до Європи. Та ви знаєте, вже половина нації цей вибір ногами зробила, судячи по товарообігу, по рівню активності наших зв’язків. Цей вибір вже в ногах є. Пішки пройшли цей вибір. Залишається, щоб цю дорогу ще пройшли політики. І ця затаскана тема, коли її з шухляди достають – та все-таки, куди ми йдемо – ви знаєте, це для простака. Бо насправді ми повинні йти туди, де є вигода, де є національна вигода. І тут ми говоримо про систему національної безпеки, на мій погляд, яка повинна носити колективний характер. Це найбільш вдала, найбільш своєчасна, найбільш надійна, найбільш ефективна, ну й можливо, останнім часом треба казати, є найбільш економна система безпеки, якою йде практично кожна країна Європи. Я б не хотів би, щоб Україна через політичне недомисліє якесь, взаємне політичне пікетування залишилася на узбіччі цього процесу. І тому я сказав би, що революції нас підвели до того, що – я вже не хочу говорити «політична еліта», але люди, які представляють політичні течії, політичні погляди, сіли за стіл і почали демонструвати вміння перш за все говорити, бачити національні цілі і сформувати спільну дорогу по їх досягненню. Я думаю, що в політиці зараз нецікаві люди, які не дають відповіді, які закликають тільки до руйнації, які закликають тільки до способу протиріч. Це не є цікаво. Я не думаю, що це є спосіб поведінки для розумного політика. Ніхто з людей день не починає з того, щоб щось зруйнувати – чи відносини з сусідами, чи основу, на якій ти живеш. Є проблеми – тоді давайте сідати за стіл і проблеми обговорювати. Причому давайте ще за ним демонструвати і таке почуття – не майте надію, що за один раз ви сіли за круглий стіл, зібрали достойних опонентів, провели якісь слухання чи дебати, поставили таку крапку і до цього більше не вертаєтеся. Ні, ви до цього дуже швидко повернетеся. Тому що багато речей можуть бути оцінені, перш за все, нацією, виборцями тільки через власну свідомість, через власне розуміння, що ця проблема може вирішитися тільки таким способом, а не інакше. Маємо багато речей, які для Україні є пріоритетами, які для України є цінностями. Ми ж з багатьох речей навіть публічну не вели дискусію. Ми ховалися. Ми не говорили про проблему там, ну наприклад, української безпекової політики. Давайте проведемо дискусію про українську оборонну політику. Якого це типу? Адже нації сьогодні не йдуть шляхом відкриття чи формування своєї приватної політики. Це дуже зле. Це надто дороге і ненадійне задоволення. Це скоріше всього, ознака не безпекової, а політики небезпечної поведінки. Чи теми нашого історичного минулого. Коли ми декілька днів назад тільки відкрили архіви, ті, які десятки років приховували правду 1932-33 років. Через декілька тижнів, декілька днів тому ми побачили документи, на яких є особистий підпис Йосифа Віссаріоновича Сталіна про те, що треба робити на Україні, як гноїти людей, якими механізмами, через яку систему влади. Це правда, але, вибачте, ще рік тому цю правду в такому контексті ніхто не бачив. Потрібний час? Потрібний. Взаємне терпіння потрібне? Потрібне. Дебати – і суспільні, і політичні – не ведуться з точки зору якогось приниження чи когось знайти крайнього. Наша мета єдино правильна – якщо ми спираємося на цю правду, очевидно, нам краще буде, легше буде дивитися на нашу історію. Можливо, і в роки війни були патріоти, які бачили вільну Україну, і вони заслуговують сьогодні на пошану. Причому рівно так само заслуговує на пошану кожен воїн Радянської армії.

Чи тема, яка стосується нашої унітарності. Чи тема, яка стосується нашої історії, етнічності. Чи тема, яка стосується наших кордонів, чи тема, яка стосується військової присутності на українській землі військ інших держав і так далі. Це ті речі про які, я переконаний, тільки через свідоме обговорення і в суспільстві, і політичними силами, ми можемо зробити корисні висновки з демократичної помаранчевої революції.
14 грудня 10:00
СЕСІЯ
трансляція

Далі 16-17 грудня 11:00
Різдвяний дипломатичний ярмарок

Далі 13 грудня
депутатські комісії

Далі 14 грудня 17:00
20-річчя БФ
«Молодий інвалід»

Далі 18 грудня 9:00
апаратна нарада
пряма трансляція

Далі 15 грудня 9:00
громадські 
слухання  

Далі 28 грудня 11:00
ВИКОНКОМ

Далі З 17 березня
робота транспорту
по вул. Преображенської

Далі З 17 березня
робота транспорту
на/з сел. Котовського

Далі Місцеві ініціативи
Збір підписів

Далі ПРОЕКТИ
рішень виконкому

Далі ПРОЕКТИ
рішень міськради

Далі
Графік особистого
прийому громадян

Далі Виставки і ярмарки
у 2017 та 2018 роках

Далі Т А Р И Ф И
Далі ГЕНПЛАН ОДЕСИ
Далі Як поводитися в надзвичайних ситуаціях
Далі ДОПОМОГТИ АРМІЇ
Далі В И Б О Р И
Далі ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ
ІНФОРМАЦІЇ

Далі «Доступне житло»
Далі П О Р Я Д О К допомоги сім'ям з дітьми
Далі Громадські організації міста
Далі Реєстрація фізичних осіб в Одесі
Далі ОДЕСЬКИЙ МІСЬКИЙ ЦЕНТР ЗАЙНЯТОСТІ
Далі ЦЕНТР
АДМІНПОСЛУГ

Далі ІНВАЛІДАМ
робота транспорту
інформаційні матеріали

Далі ЗАХИСТ ПРАВ
СПОЖИВАЧІВ

Далі Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами, при народженні дитини
та догляду за дитиною до 3 років

Далі Захист прав інтелектуальної власності
(авторське право)

Далі НІ НАСИЛЬСТВУ В СІМ’Ї
Звернення до мешканців міста Одеси

Далі Безкоштовні консультації з питань правової, психологічної та соціальної допомоги для неповнолітніх та їхніх батьків
Далі