Важливим фактором історичного розвитку є географічне положення Одеси. Північне Причорномор'я історично є транзитним коридором для переселення племен і народів, пунктом перетину морських шляхів, які з’єднують Північну та Центральну Європу з Близьким Сходом та Азією.

Територія Північного Причорномор'я була населена з глибокої давнини, починаючи з часів палеоліту. Кількатисячолітню історичну спадщину міста формували культури доби енеоліту, бронзи (зокрема усатівська, ямна, сабатинівська, білозерська), кочівники кіммерійці (I тис. до н. е.), скіфи (з VI по IV ст. до н. е.) і сармати (з IIІ ст. до н. е.), грецька колонізація (з VI ст. до н. е.), римське (I-III ст.), готське (III ст.), гунське (кін. IV ст.) завоювання, колонізація слов'янськими племенами, печенігами, половцями, монголо-татарами (сер. XIII ст.), генуезька колонізація (з XIII ст.), Галицько-Волинський період (XIII-XIV ст. ст.), присутність Великого князівства Литовського (XIV-XV ст. ст.), Кримського ханства та Османської імперії (XV-XVIII ст. ст.), активне освоєння Північного Причорномор'я українцями, росіянами, молдаванами.

Наслідком різноманітних культурних, політичних та етнічних впливів через часті завоювання, зміну населення краю, колонізації стали виникнення і занепад поселень і міст, що передували Одесі, зокрема Джинестри, Ісіакова, Качибея та Хаджибея. Перша письмова згадка про порт Качибей датується 1415 роком. Фортеця Єні-Дунья в Хаджибеї була збудована в 1766 р.